Н1 (ракета-носій)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
H1 - радянська ракета-носій, що розроблявся під керівництвом Сергія Корольова, а після його смерті - під керівництвом Василя Мішина. Призначалася, у першу чергу, для забезпечення польоту людини на поверхню Місяця і повернення його назад. Всі чотири випробувальних запуски були неуспішними. Програма була закрита в 1974 році.
[ред.] Основні характеристики РН
- Довжина, м 105,3
- Максимальний діаметр, м 16
- Стартова маса, т 2820
- Маса виведеного корисного вантажу на орбіту Землі (200 км), т 90
- Маса палива, т. 1410
- Кількість двигунів першого щабля, шт. 30
- Сумарна тяга двигунів на землі, тс 4615
Паливо — гас та кисень. Три ступені. Паливо зберігалося в кульових баках, підвішених на несучій оболонці. На першій ступені було встановлено 30 двигунів НК-15 уздовж двох концентричних кіл. Хоча на стендових випробуваннях двигун показав себе досить надійним, більшість проблем було викликано вібраціями й іншими неврахованими ефектами, що виникли внаслідок одночасної роботи такої кількості двигунів.
Збірка ступенів ракети здійснювалася на космодромі, тому що не було можливості доставити зібрані ступені транспортом через їхній розмір.
[ред.] Запуски комплексу Н1 - Л3
Всі запуски ракети Н-1 здійснювались із площадки № 113 (з двома стартовими столами) космодрому Байконур.
Перший пуск ракетно-космічного комплексу Н1-Л3 21 лютого 1969 року закінчився аварійно. У результаті пожежі у хвостовому відсіку (двигун № 2) і порушення в роботі системи контролю двигуна, котра на 68,7 с. видала помилкову команду на вимикання двигунів.
Другий пуск комплексу Н1-Л3 був проведений 3 липня 1969 року й також закінчився аварійно через ненормальну роботу двигуна № 8 блоку А. У результаті вибуху був практично повністю зруйнований стартовий комплекс. За висновком аварійної комісії під головуванням В. П. Мішина причиною аварії було руйнування насоса окислювача двигуна. Два роки пішло на аналіз результатів випробувань, додаткові розрахунки, дослідження й експериментальні роботи.
Третій запуск ракетно-космічної системи Н1-Л3 був проведений 27 червня 1971 року. Всі 30 двигунів блоку А вийшли на режим попереднього й головного ступенів тяги у відповідності зі штатною циклограмою й нормально функціонували до їхнього вимикання системою керування на 50,1 з, однак, ракета закрутилася, а оскільки команда аварійного вимикання двигунів була заблокована до 50 с, то політ до 50,1 с був практично некерованим і, як наслідок, аварійним. Для забезпечення керування ракетою менш ніж за рік були створені кермові двигуни, що працювали на окисному генераторному газі й пальному, яке відбирають від основних двигунів.
23 листопада 1972 року був зроблений четвертий пуск комплексу Н1-Л3. У ракету, що стартувала в цьому пуску, були внесені значні зміни, спрямовані на усунення виявлених недоліків і збільшення маси виведеного корисного вантажу. Керування польотом здійснювала бортова ЕОМ по командах гіроплатформи (головний конструктор Н. А. Пилюгін). До складу рухових установок уведені кермові двигуни, система пожежогасіння. Вимірювальні системи були доукомплектовані малогабаритною радіотелеметричною апаратурою. Усього на цій ракеті було встановлено більше 13 000 датчиків. Ракета пролетіла без зауважень 106,93 с, але за 7 с до розрахункового часу розділення першої та другої ступенів відбулося практично миттєве руйнування насоса окислювача двигуна № 4, що привело до ліквідації ракети.
Черговий пуск був намічений на четвертий квартал 1974 року. Однак, призначений у травні 1974 року керівником НПО "Енергія" академік В. П. Глушко своїм наказом, з мовчазної згоди Міністерства загального машинобудування, припинив всі роботи з комплексу Н1-Л3.
